Ты заходи, если что...
В разгар предыдущего приступа жары в Киеве переписывался с сестрой, которая в Ташкенте:
- У нас очень жарко сейчас. Четыре дня подряд: +31..+32.
- А у нас наоборот. В последние дни попрохладнело: +31..+32.
)))
- У нас очень жарко сейчас. Четыре дня подряд: +31..+32.
- А у нас наоборот. В последние дни попрохладнело: +31..+32.
)))
На самом деле, там воздух намного менее влажный. И это существенно. Я 40 градусов там переносил легче, чем 30 - здесь. Реально.
Так, на сонці, та ще після обіду, десь у годину треттю...п'яту - самісенько пекло.
Пам'ятаю як сзадудома (так ми позначали територію з південного боку від нашого будинку) я босоніж переміщуюся по асфальтовій дорожці. Вона розпечена що твоя пательня. Обпікає голі ступні. (Якого біса мене туди занесло в таку годину - фіг знає))) Отже стою я, як чапля, на одній нозі на пучку травички, що з-під асфальту пробивається; виглядаю наступний зелений острівець; короткою перебіжкою - до нього; півхвилинки на іншій нозі... І так - всю дорогу)))
Так, асфальт в спеку ставав м'яким, наче круте тісто. А якщо гравію в ньому було менше, ніж потрібно, то взагалі - як гуталін)))