Между тем в Японии...

Между тем в Японии...

Уже проводятся состязания в рамках олимпийских игр - 2020.

Вчера, например, проходили соревнования женских сборных по софтболу (разновидность бейсбола). Японки выиграли у автстралиек со счётом 8:1. Штатовки у итальянок - 2:0.
А чтоб не сглазить, промолчу, что проходили они... в Фукусиме!

Кстати, это - первая олимпиада в истории, начавшаяся не с футбольных соревнований.

И первая, что проводится в нечётный год. Соответственно - не в високосный.

А ещё - первая, которую перенесли. Бывало, что отменяли совсем, или меняли город проведения. Но чтобы год проведения поменять - никогда.

Ну, и без зрителей - в первый раз(((

Наконец, впервые с сотворения мира с древних времён поменяли девиз олимпиады. Теперь он звучит (на 20% бесплатно) дополненно: Citius, altius, fortius - communis (Быстрее, выше, сильнее - вместе).

@темы: Для памяти, Здоровье

---

Мне бы такое зрение!

Мне бы такое зрение!

Шутки - как люди. Рождаются, взрослеют, живут своей жизнью. Становятся в меру известными. Некоторые - знаменитыми...
С какими-то из них ты налаживаешь личные связи. Поначалу общаешься редко. Осторожно. Потом знакомишься ближе. И в какой-то момент вдруг становишься закадычным другом, не способным прожить и дня без любимого прикола)))

Из множества коронных фишек Кэрролла в своё время меня особенно поразила вот эта:
- Взгляни-ка на дорогу! Кого ты там видишь?
- Никого, - сказала Алиса.
- Мне бы такое зрение! - заметил король с завистью. - Увидеть никого! Да еще и на таком расстоянии!
(с)

Много лет я помнил её, не очень представляя, в каких случаях можно такое ввернуть. А потом - как прорвало! Оказалось, что подходящие ситуации встречаются, практически, на каждом шагу. И каждый раз шутка играет новыми гранями)))

Дошло до того, что как-то на одной защите кандидатской, когда наш новый молодой и рьяный директор Института, ведущий заседание, решил взбодрить не очень активный зал и стал приставать буквально к каждому, в том числе - ко мне:
- Я вижу, Х. очень хочет задать вопрос соискателю!
Поднимаясь с места и мысленно чухая репу, Хилый призвал на помощь друга, чтобы выиграть пару-тройку драгоценных секунд:
- Как сказал классик: "Мне бы такое зрение!"...

Или. Не далее как сегодня утром. Собираясь с м.Белкой на своё любимое озеро, договорились накануне взять в компанию соседку. Выходим на улицу с небольшим опозданием. Её нет. Ушла, не дождавшись, или ещё не выходила? М.Белка набирает номер... Нет связи!
- На лифте спускается! - заявляет безапеляционно. (Та живёт на 16-м этаже).
- Мне бы такое зрение! - заметил Король Хилый с завистью. (с)
И оказался недалёк от истины. Интуиции м.Белки, действительно, можно позавидовать - соседка вышла из подъезда через несколько секунд. Но! Как выяснилось, телефон свой она забыла зарядить!

@темы: Афоризьмы, Сказки, Женщины, Я

---

И перегоним

И перегоним

Появилась информация, что в РФ выявили штамм Гамма (бразильский). Но, скорее всего, доминировать по-преждему будет Дельта (индийский).

Если верить официальным данным, рост числа новых случаев в РФ приостановился на уровне около 25 000 новых заболевших ежесуточно.

При этом число смертей от ковида почти достигло отметки в 800 человек в день.

Как бы там ни было, сегодня, 22-го июля, Российская Федерация (по официальным данным) обогнала Францию по общему числу выявленных случаев и заняла четвёртое место в мире после США, Индии и Бразилии.

covid19.rnbo.gov.ua/

@темы: Коронавирус-2019

---

Вирусная А-Б-В-Г-Д-ейка

Вирусная А-Б-В-Г-Д-ейка

На сегодняшний день в списке ВОЗ имеются такие штаммы коронавируса: Альфа (обнаружен в Великобритании), Бета (Южная Африка), Гамма (Бразилия), Дельта (Индия), Эта (впервые зарегистрирован в Великобритании и Нигерии), Йота (США), Каппа (Индия) и Лямбда (Перу).

Упс... А где оригинальный - китайский?

@темы: Коронавирус-2019

---

"Зелёные" по пять

"Зелёные" по пять

Как при Кучме)))

Огурцы в этом сезоне в три раза дешевле, чем в прошлые года. И не в одном месте на ярмарке, а - много у кого. И не жёлто-бурые, а просто крупненые кабанчики. Отличные на вкус.

А мама-Белка ухитрилась даже на консервацию найти по 5. Не идеальной формы, конечно (скрюченные), но - мелкие, огородние. Вполне годные на засолку.

@темы: Из первых рук, Еда

---

А у кого-то вылилось больше...

А у кого-то вылилось больше...

twitter.com/i/status/1417479594022739974

twitter.com/i/status/1417488025123266562

Мне только непонятно - как у них электричество подаётся. Сверху что ли? И вообще - как в таких условиях ещё работает освещение?


Жесть вообще:
twitter.com/i/status/1417487244072472593

Как при цунами. Только в Китае, а не в Японии - twitter.com/i/status/1417478687688204296

Впечатлительным и беременным - не смотреть

twitter.com/i/status/1417509079866433538

А вы над Кличко издеваетесь.

@темы: Фото

---

Брэнсон и мечты

Брэнсон и мечты

twitter.com/i/status/1414289206717865984

смотреть дальше

@темы: Люди, Фото

---

Наноцитатник

Наноцитатник

Прогноз погоди в Києві на цей тиждень: як не згориш, то втопишся.

(с) (с) Макси_Лана

@темы: Цитатник

---

И стало их двое

И стало их двое

Ну, вот и Безос слетал на свой "101-й километр".



Не знаю. Меня не впечатлило. Ни тебе элегантного самолёта-носителя - катамарана, ни космолёта.
Банальная ракета. Только маленькая и толстая, как сарделька. Спуск первой ступени - какой-то неуверенный, с болтанкой из стороны в сторону. Спускаемый аппарат - на парашютах. Ну, прошлый век, ей богу! Плюхнулся в степи и ждёт, когда к нему подъедут. (И трап в руках принесут, ага))) А если б ветерок поднялся? И поволок за эти парашюты кабинку по кочкам скакать?...

Видео - только снаружи. С квадракоптеров, прости господи.

В-общем, как по мне, никакого пафоса, никакой зрелищности. Скучно и убого.
Хотя, респект, конечно - тоже. Ещё и старушку через дорогу в космос свозил. Мечту всей жизни осуществил...

P.S. Кстати, если в космолёте Бренсона все шесть мест, как и заявлено, были заняты, то у этого - только четыре из шести. Два койко-места слетало порожняком.

@темы: Эх дороги, Для памяти, Люди, Фото, Наука

---

Про умных вирусов и подвиды человека - самоцитаты

Про умных вирусов и подвиды человека - самоцитаты

20.07.2021 в 09:19

Пишет Hily:

Sweet Helena
Ну вообще есть мнение некоторых ученых, что такое массовое вакцинирование приведет только к тому что вирус в попытках выжить начнет мутировать не в легкую сторону(

Это какие-то неправильные учёные, которые делают неправильный мёд неправильные выводы.
Вирусу глубоко пофигу - что предпринимает человек. Он - самый примитивный вид из всех живых существ на земле и в одинаковых условиях действует всегда одинаково. Вероятность мутации неизменна. Поэтому шанс появления новых штаммов пропорционален только числу новых заражений и ничему больше. Чистая статистика. Представлять вирус неким разумным злом, имеющим собственную стратегию и тактику ведения войны - как выжить, как победить человечество - такая же теория заговора, как и прочие.

Чем меньше новых заражений, тем скорее болезнь сойдёт на нет.

Чем дольше затягивается процесс, тем больше шансов появления мутации, устойчивой и к существующим вакцинам, и к приобретённому иммунитету переболевших. И тогда - эта песня хороша, начинай сначала. И кто победит "во втором раунде" - коронавирус или Homo Sapiens - большо-о-о-о-ой вопрос.

listik22
Надоели, пусть умирают. По антропологии существует выживание вида

К превеликому сожалению, уважаемая, вакцинодиссиденты, являясь с нами одним биологическим видом, тянут нас в могилу в судьбу динозавров вместе с собой.






P.S. Если бы случилось чудо, и все люди на земле одномоментно вакцинировались, да ещё ухитрились бы не заразиться, пока вакцина не подействует окончательно, то на следующее утро коронавирус исчез бы на земле как класс как вид.

@темы: Коронавирус-2019

---

"Экватор"

"Экватор"

И-за жары пропустил знаковое событие - число полностью вакцинированных в Украине превысило половину от получивших первую дозу:
1 431 127 - полностью привитых.
2 667 521 - одна доза.

Единица в конце второй цифры - это наш Длинный, который привился первый раз - Физером. Для этого он в воскресенье специально поехал в Чернигов. (Ну, а то, что в Чернигове живёт родня его подруги/сожительницы, и сама она мотается на историческую родину при всяком удобном случае - не более, чем удачное совпадение)))

@темы: Коронавирус-2019, Дети, Для памяти

---

Кусочек истории

Кусочек истории

(с) Ярослав Грицак
Историк, публицист, профессор Украинского Католического университета
Киевская Русь. О примитивных аргументах Путина

Русь не была ни русским, ни украинским государством. Эта дискуссия лишена смысла

(Этот материал сейчас доступен только на украинском языке)

У київському видавництві «Портал» готується до друку нова книжка історика Ярослава Грицака «Подолати минуле: Глобальна історія України» (2021 рік). Поява цього видання припадає на той час, коли Кремль все більше використовує історію як інструмент для своєї аґресії проти українців. Зі згоди видавництва, друкуємо у скороченому вигляді ті частини книжки, які стосуються тем, котрі найбільше маніпулюються російською пропагандою. Замість того, щоб відповідати на аргументи Путіна за його ж правилами — скажімо, вияснювати, чиєю державою була Київська Русь чи якою мовою у ній розмовляли — книжка пропонує перейти на інший рівень: показати, наскільки примітивними є ці аргументи з точки зору сучасної історичної науки, і шукати розв’язки наших проблем в іншій площині, аніж у тій, що пропонує Путін.

Сучасний читач, напевно, здивується, дізнавшись, що держави з такою назвою ніколи не існувало ["Київська Русь" - Hily]. Цю назву вигадали в ХІХ столітті російські історики, щоб відрізнити Русь із центром у Києві від пізнішої Русі (Росії) з центром у Москві та Петербурзі. А від них цю назву перейняли українські історики та історики інших народів.

Подібно не існувало і Візантійської імперії. Німецькі історики ХVІ століття придумали цю назву, щоб відрізнити імперію з центром у Римі від пізнішої імперії з центром у Константинополі. Є, утім, засаднича різниця між історією Візантійської імперії та історією Київської Русі. Якщо перша багата на тексти, то друга була досить «мовчазною». Про неї ми знаємо набагато менше, аніж, скажімо, про стародавній Єгипет. Староруську історію можна порівняти з перевернутою догори ногами єгипетською пірамідою: в її основі лежать декілька певних фактів, а над ними здіймається купа гіпотез, інтерпретацій, здогадок, спекуляцій чи просто маніпуляцій. Чим далі від основи, тим нестримнішою стає фантазія.

Одною з таких фантазій є суперечка: чиєю національною державою була Русь — російською чи українською? Ця дискусія позбавлена сенсу. Русь не була ані російською, ані українською державою. Сперечатися про те, чиєю національною державою була Русь, має стільки ж сенсу, як і з’ясовувати, чиєю державою — французькою чи німецькою була інша найбільша ранньосередньовічна імперія — імперія Каролінґів на другім, західнім кінці Європейського континенту.

Порівняння з імперією Каролінґів допомагає краще зрозуміти природу Русі. Обидві держави були імперіями Півночі, які заснували варварські завойовники — франки в першому випадку, русь (нормани) у другому. Загальну схему взаємин між завойовниками і завойованими описав Ібн Халдун, арабський автор ХІV століття, котрого називають «батьком соціології». У воєнному протистоянні між варварськими і цивілізованими народами, твердив він, перші перемагають других завдяки кращій військовій доблесті та племінній солідарності. Але за декілька поколінь завойовники піддаються спокусам цивілізації, розчиняються серед завойованої більшості, втрачають внутрішню солідарність і впадають у чвари між собою — і тоді їхня держава стає жертвою чергових варварів.

Ця схема Ібн Халдуна в загальних рисах передає історію Русі. Перші два покоління її правителів мали імена скандинавського походження: Рюрик (Eric), Олег (Hélgi), Ігор (Ingvar), Ольга (Hélgа, жіноча форма Hélgi). Починаючи з третього покоління їхні імена вже слов’янські: Святослав, Володимир, Ярослав. Період володарювання Володимира (980−1015) і Ярослава (1019−1054) — найвища точка в політичній могутності Русі. У середині ХІІ століття Русь розпадається на дрібніші князівства численних Рюриковичів, які з енергією, вартою кориснішого застосування, ведуть безустанні й жорстокі міжусобні війни, аж поки у 1237−1241 роках не стають жертвою нових завойовників — монголів і татар.

Русь була поліетнічним утворенням. Завойовники були руссю (швидше за все, скандинавами); народи півночі належали до угро-фінських племен (літописні чудь, весь і меря); південні були тюркськими кочівниками (печеніги, половці). Ядро ж становили слов’янські племена. Звідки вони взялися на цій території, залишається загадкою. Іншою загадкою є швидкість, з якою відбувалася поширення слов’ян в Європі. Слов’яни були землеробською цивілізацією, а швидкість поширення таких цивілізацій у середньому кілометр за рік. Слов’яни ж поширювалися зі швидкістю майже у шість разів більшою! Відповісти на питання, чому так, можна, якщо припустити, що слов’янська культура була не етнічною культурою, а радше стилем життя. Цей стиль означав, з одного боку, досконаліший спосіб господарювання, який підносив місцеві племена понад рівень простого виживання. З іншого боку, візантійські джерела говорять про войовничість слов’ян, але відзначають одну характерну рису: на відміну від інших племен, слов’яни не тримають полонених у вічному рабстві, а після певного часу дають їм вибір — або повернутися додому, або ж залишитися з ними вільними людьми. Поєднання цих двох рис — кращий спосіб господарювання та еґалітарний етос — робили слов’янський спосіб життя для інших племен таким самим привабливим, як, скажімо, спільноти гіпі для молодих людей на Заході у 1960−70-х роках. З плином часу цей дух «щасливих гіпі» випарувався, і слов’яни стали ієрархічною спільнотою, але саме він міг бути відповідальним за швидкі темпи слов’янізації Східної, Центральної та Південної Європи.

У IX столітті в цій великій зоні з’являються нові варвари — зі Скандинавії. Подібно до набагато ранішої античної грецької колонізації з Півдня, скандинавська колонізація здійснювалася водними шляхами. За одною з версій ця нова хвиля переселень була спричинена різкою зміною клімату — т. зв. ранньосередньовічним оптимумом (потеплінням). Це змусило відступити арктичні льоди та суворі шторми й відкрило морські шляхи для навігації. У східній частині Європейського континенту скандинавські колонізатори рухалися вздовж річкової системи, котра з'єднувала Балтійське і Чорне моря. Тут їхня поява була правдоподібно пов’язана з відновленням торгівельних зв’язків між Північною Європою та Середземномор’ям у 750−900 роках .

«Повість минулих літ» розповідає про заснування Русі як про запрошення варягів. Мовляв, між місцевими слов’янськими племенами не було згоди, вони воювали між собою і, щоб припинити міжусобицю, пішли за море до північних племен та й сказали: «Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами». Проблема з цією історією та, що вона надто гарно звучить. А один із критеріїв правдивості будь-якої історії - чим вона краща, тим менш правдива. Насправді скандинавів ніхто не запрошував — вони самі прийшли. Між 850−1050 роками своїми нападами ці племена Півночі дошкуляли всій прибережній Європі, а в Англії, у Північній Франції (Нормандії), Південній Італії та Русі навіть встановили свою владу.

Найбільше пошукували скандинави срібла, головного дорогоцінного металу Середньовіччя. Його головні поклади містилися в околицях Багдаду, новозаснованої столиці мусульманської династії Абасидів. Багдад був одним із найбільших і найбагатших міст тогочасного світу, а арабська драхма виконувала приблизно таку ж роль, як у нашому світі - американський долар. Нормани прибували до Абасидського халіфату через Волгу. Тому араби знали їх як «волзьких варяг». Але починаючи з другої половини ІХ століття потік арабських срібних монет поступово виснажувався, і в пошуках нових джерел багатств нормани переорієнтувалися з Багдаду на Константинополь. Вони рухалися з Балтійського до Чорного моря, як снігова лавина, поглинаючи інші народи на своєму шляху. У 830-х роках вони відкрили шлях до Константинополя, а 860 року напали на місто великим флотом із двохсот кораблів і, пограбувавши його околиці, без перешкод повернулися на Північ. Пізніше, у Х столітті, повторили цей трюк ще кілька разів.

Рух Русі на Південь зупинився, коли 988 року князь Володимир прийняв християнство. Літописець у «Повісті минулих літ» розповідає історію про це як про «вибір віри». Спочатку князь Володимир нібито вислухав розповіді посланців із різних земель про їхню релігію, а потім вислав людей у ці землі, щоб переконатися, чия ж віра краща. Заворожений розповіддю про Константинопольський собор Святої Софії, де його посли почувалися, як на небі, Володимир вирішив прийняти християнство з Візантії.

Оповідь про «вибір віри» — не оригінальна. Вона мандрує з фольклору в фольклор. На подібний сюжет натрапляємо в найближчих сусідів Русі - хозарів, литовців та волзьких болгар. Треба думати, що обрання християнства з Константинополя було радше «вибором без вибору». Перебуваючи в тіні найбільшої та найбагатшої на той час цивілізації, Володимир навряд чи міг вибрати щось інше.

Так само, як на небі був один Бог, на землі міг бути тільки один християнський імператор, і цей імператор сидів на троні Візантії -- першої християнської імперії. Візантійці вважали свого імператора батьком великої європейської династичної сім'ї, в якій болгарський цар доводився йому символічно сином, англійський король — просто другом і т. д. Карл Великий, який 800 року змусив римського папу надати йому титул імператора Римської імперії, з перспективи Константинополя був нахабним варварським самозванцем. Володимир піднявся в європейській династичній ієрархії іншим способом — через одруження. Анна, сестра візантійського імператора, мала особливий статус: вона була багрянородною — народилася тоді, коли її батько був імператором, а отже, в її жилах текла імператорська кров. Про шлюб з такою принцесою мріяв кожен європейський монарх. Досить сказати, що її руки домагалися для своїх синів французький король Гуґо Капетинґ та німецький король Оттон Перший, але вона дісталася Володимирові Великому.

Син Володимира Ярослав Мудрий уже мав славу європейського свата: усі його діти були одружені з європейськими королями й королевами. Діти руських князів залишали свій відбиток у житті монарших дворів. Одним із них стала поява нових імен: серед французьких правителів — Філіп (на честь апостола, який нібито добрався до Скіфії); серед угорських — Андраш (мадяризована форма імені апостола Андрія), датських — Вальдемар (на честь Володимира Великого). Так назвали дітей, народжених у шлюбах місцевих правителів із дочками київських князів. Оскільки декотрі з цих дітей, як-от Філіп чи Андраш, самі стали правителями, ці імена прижилися при західних дворах, а пізніше ввійшли у загальний вжиток.

Статистика родичань київських князів із тогочасними монархами показує одну важливу річ: із п’ятдесяти двох таких шлюбів, укладених упродовж двохсот років, сорок припадало на католицькі держави (Скандинавію, Польщу, Священну Римську імперію та Угорщину) і лише п’ять — на єдиновірну Візантію. Ця статистика свідчить, що уявлення про єдність Русі та Візантії сильно перебільшені - єдність мала більше релігійний, аніж політичний характер. Але релігійна спільність із православною Візантією не перешкоджала київським князям одружувати своїх дітей з дітьми католицьких монархів. І хоча в 1054 році духовні правителі Константинополя та Риму взаємно прокляли один одного, дух цього великого розколу ще довго не відчувався ані в католицькій Європі, ані в православній Русі.

Як і в політиці, у справах віри Константинополь вважав себе незмірно вищим за інших. Він був і мав залишатися столицею всього християнського світу аж до другого пришестя Христа, тобто, у земному вимірі, — вічно. На думку візантійських правителів, Бог обрав їхню державу для того, щоб вона служила новим Ізраїлем серед невірних народів і навертала їх у християнство. Євангелія були написані тією ж мовою, якою розмовляли у Візантійській імперії. Візантійський дипломат у дискусії при арабському дворі гордо стверджував: «Усі мистецтва походять від нас!». Цим дипломатом був майбутній святий Кирило. Разом зі своїм старшим братом Мефодієм він у 860−880 роках переклав головні християнські тексти із грецької на староболгарську.

Сам факт перекладу Святого Письма і молитов слов’янською мав певні переваги. Православні розуміли літургію краще, аніж, скажімо, посполиті католики, для яких літургія відправлялися латиною. Але в цьому був і великий недолік. Діставши священні тексти не грецькою, а церковнослов’янською, Русь тим самим стала відрізаною від «грецької мудрості», якою так хвалився Кирило.

Грецька культурна традиція була багатшою за римську. Але Русь не могла скористатися з цієї переваги. На відміну від Риму, який давав наверненим племенам і релігію, і мову, Константинополь дав південним і східним слов’янам релігію, але не дав мови. Це наклало неминучі обмеження на культурну традицію Русі. Якщо тогочасні польські хроністи могли вільно цитувати Вергілія, Горація чи будь-якого іншого латинського автора, руський літописець у «Повісті минулих літ» не цитує ані Гомера, ані Платона, ані інших мудрих греків.

Особливо бракувало в цьому списку Арістотеля. Сила Арістотеля полягала в його раціоналізмі. Арістотель писав, що Бог наділив нас розумом не просто так, а для того, щоб ми могли Його пізнати. І оскільки наш світ створив Бог, то, пізнаючи світ, ми пізнаємо самого Бога. Природа — наче ще одна велика книжка-одкровення, яку Бог явив людству поруч із Біблією. Тому пізнання природи — богоугодна справа: це водночас пізнання самого Бога.

Включення Арістотеля в католицьку доктрину кардинально відрізнило західне християнство від інших віровчень. У жодній іншій конфесії ми не знайдемо того, що зробив Тома Аквінський: спроби довести існування Бога за допомогою доказів розуму. Сильний раціональний струмінь західного християнства з часом привів до технологічної переваги «старої Європи» над рештою світу. Без впливу Арістотеля годі уявити собі аналітичну геометрію Декарта чи закони Ньютона. Обидва були людьми глибоко віруючими. Недаремно серед рукописів Ньютона тексти з богослов’я займають більше місця, аніж тексти з фізики чи математики — хоча, зрозуміло, не мають такої вартості.

Постаті, подібні до Томи Аквінського, Декарта чи Ньютона, немислимі в тодішньому православному світі. Арістотеля в Русі знали лише з фрагментів і переказів. Уперше про нього повноцінно дізналися в середовищі викладачів Києво-Могилянської академії аж у ХVIІ столітті. Бідність руської інтелектуальної традиції вражає. Між Х та ХVIІ століттями не знайдемо жодного наукового твору в церковнослов’янській традиції, навіть богословського трактату. Як і не знайдемо руських відповідників Омара Хаяма, Абеляра, Сервантеса, Макіавеллі чи Шекспіра та їхніх творів. Єдине, що можемо поставити поряд з руської світської літератури, — це «Слово о полку Ігоревім». Є, однак, серйозні підстави підозрювати, що «Слово» — не оригінальний твір, а підробка ХVІІІ століття.

Взагалі, якщо зібрати всі церковнослов’янські книжки, які були в обігу на руських землях від прийняття християнства й аж до початку ХVIІ століття, то за переліком вони б відповідали бібліотеці середньостатистичного візантійського монастиря. Інтелектуально Русь перебувала в «рабській залежності» (словами російського богослова Георгія Федотова) від Візантії. Освічений русин читав на межі ХVІ-XVII століть церковнослов’янською мовою майже ті самі книжки, що були доступні і його руському предкові у Х-ХІІІ століттях. Ще більше відмінності між книжковими західно- і східнохристиянським світами стали помітні після появи друкарського верстата. За підрахунками істориків, від моменту його винайдення в середині ХV століття і до кінця ХVІ в західнохристиянському світі було надруковано двісті мільйонів книжок, у східнохристиянському — щонайбільше сорок-шістдесят тисяч. Ця різниця майже у три тисячі разів — щось інше, аніж просто кількісна різниця. Це різниця якісна.

Друкована література — одна з головних передумов формування націй. Сучасний історик сформулював цю тезу лаконічно: «Нації - це племена, які читають книжки». Відповідно заберіть книжки — і племена залишаться племенами. Їм бракуватиме важливого інструмента для сприйняття себе нацією.

Із перспективи націотворення Русь був такою собі «валізою без ручки». Жителі його великих просторів мали певне, хоча й досить туманне уявлення про походження своєї цивілізації з Києва. Вони розмовляли взаємно зрозумілими діалектами й молилися Богу церковнослов’янською мовою. Проте це не робило їх ані однією великою нацією, ані різними меншими націями. Їхній світ значною мірою був світом анаціональним, приблизно, як світ ісламський, — тобто світом, де головною була всеосяжна релігійна ідентичність спільноти.

Неможливо сказати точно й однозначно, що стало причиною «великого мовчання» Русі. Одне з пояснень пов’язує це із близькістю степу. Постійна загроза вторгнення кочових степових народів змушувала інвестувати значні засоби й енергію на захист своїх земель. На розвиток інтелектуального життя бракувало сил і засобів. Особливо катастрофічну роль цей фактор відіграв під час монгольської навали 1237−1240 років. Київ, Переяслав, Рязань та інші колись великі міста були зведені до статусу провінційних містечок. Про монгольське завоювання говорять як про одну з найбільших різанин у світовій історії: від нього загинуло майже тридцять мільйонів осіб.

Але монгольська навала не зачепила церкви та монастирі. Монголи з повагою ставилися до кожної релігії; кажуть, що Православна Церква ані до того, ані ніколи пізніше не втішалася таким привілейованим статусом, як за монгольської влади. У середньовічній Європі монастирі й церкви були головним вогнищем інтелектуального життя. Однак слідів їхньої такої ж активності у православній Східній Європі ми не бачимо.

Правдоподібно, головна причина криється в обставинах формування ранньої православної слов’янської традиції. Вона формувалася при дворі болгарського царя Симеона (893−927). Він був блискучим знавцем античних філософів, у т. ч. Арістотеля, — але не послідовником школи Арістотеля. Симеон був прихильником т. зв. «монастирського типу освіти», яка потім поширилися на всіх східнохристиянських землях. Головні риси цієї освіти — свідома відмова від класичної спадщини, примат церковної літератури над світською, індивідуальний спосіб передання знання від учителя до учня, що, по суті, означало відмову від шкільної традиції вивчення філософії та богослов’я. Такий тип освіти не потребує університетів. Їх на Русі ніхто не забороняв, але ніхто й не пробував заснувати. Усі відомі тоді університети виникли й функціонували у середовищі католицької культури. Один із найпізніших — Яґеллонський університет у Кракові - був заснований 1364 року, майже на межі між західно- та східнохристиянським світами. Але сама університетська освіта у східнохристиянський світ прийшла допіру в ХVIІ-ХVIІІ століттях із утворенням спочатку Києво-Могилянської колеґії (1632), а пізніше — Московського університету (1755).

Хоча православ’я, як і все християнство, іслам та іудаїзм, було релігією книжки, воно не потребувало інтенсивного студіювання самої книжки. Досить сказати, що до ХVI століття не існувало повного церковнослов’янського перекладу Святого Письма — були перекладені лише книги Нового Завіту та ті частини, які безпосередньо використовувалися в літургії. Можна сказати, що довгий час Православна Церква була Церквою без Біблії. Не тому, що не хотіла такого перекладу, а тому, що не потребувала його.

Такий спосіб передання інформації - усний та особистісний — це найважливіша риса т. зв. традиційного суспільства. Воно може функціонувати без писаного слова, а тому позначається високим рівнем неписьменності. У Східній Європі це суспільство було особливо живучим насамперед серед християн та мусульман. Це показують перші переписи місцевого населення на межі ХІХ і ХХ століть.

Згідно з даними цих переписів, рейтинґ грамотності пов’язаний із конфесійною належністю. Найвищі показники — серед протестантських народів (протестантизм вимагає від своїх вірних читання релігійних книжок) та євреїв (серед іудеїв ця вимога поширюється лише на чоловіків; в Австро-Угорській імперії євреїв зараховували до німців), за ними йдуть католики, і найнижчі показники — серед східних християн (як православних, так і греко-католиків) та мусульман.

Більшовики ліквідували неписьменність, і нині білоруси, росіяни та українці належать до числа найосвіченіших народів світу. Що, однак, збереглося — це нижчі показники гуманітарного розвитку східнохристиянських країн порівняно з західнохристиянськими сусідами з колишнього комуністичного табору (гіршими є лиши показники мусульманських країн — див. таблицю нижче).

Індекс людського розвитку (Human Development Index) колишніх комуністичних країн (2020)

Фото: Human Development Index

Науковці називають цей східнослов'янський культурний обшар Slavia Orthodoxa — «православною слов’янщиною». Термін не цілком точний, бо, окрім слов’янських етносів, сюди належать і теперішні молдавани та румуни. Церква там також послуговувалася церковнослов’янською. Сучасна кремлівська пропаганда гордо проголошує це довкілля «русским миром» — окремою цивілізацією, котра зі своїми незіпсованими традиційними цінностями стоїть вище за Західну Європу й рухається своєю власною дорогою. Але якщо звільнити історичну реальність від патріотичної позолоти, то стає видно, що належність до цього світу могла служити підставою хіба що для чванливої гордині, а не виправданої гордості.

Хоча між Руссю та Україною існує певна тяглість, постання України з неминучістю було руйнуванням Русі. Мовою метафор перетворення Русі в Україну можна порівняти з перетворенням гусениці на метелика. Між гусеницею і метеликом, безумовно, є зв’язок. Але цей зв’язок стає неважливим із переходом зі стану «повзати» у стан «літати».

@темы: Философия

---

Я хорошо помню тот день

Я хорошо помню тот день

Такими словами я начинал каждый свой пост в эту дату. Мне, действительно, хорошо запомнились эмоции и ощущения того дня. Жаркого будничного - обычного рабочего дня посреди недели. В связи с летом я тогда быстро разделался с текучкой и, фактически, на всю вторую половину завис в интернете.

Но теперь, с высоты прошедших семи лет, прокручивая снова в голове те события и накладывая полученные позже сведения, оцениваешь их уже немного иначе.

Помню, сначала на глаза попалась новость о том, что боевики сбили ещё один украинский самолёт. Тоска, бессилие и отчание... Это был уже далеко не первый случай! Перед тем террористы чуть ли ни каждую неделю сбивали сначала украинские вертолёты, потом - самолёты, причём каждый раз - на всё большей высоте.

Теперь уже можно сделать кое-какие выводы.

...Учитывая, по-видимому, печальный опыт Чехословакии 1968 года, когда советский борт попросил разрешение на экстренную посадку в Праге, а из него - бац! - выскочил спецназ, захватил аэропорт, и туда, как по конвейру начали садиться военные транспортники с танками и солдатами из СССР... Так вот. Учитывая, по-видимому, тот опыт, украинское командование во время горячей фазы российской оккупации на востоке Украины в 2014-м году - максимум сил бросило на контроль аэропортов в регионе. Донецкий, Луганский, Мариупольский, Краматорский. История не терпит сослагательного наклонения. Что было бы, если б не следовали данной тактике - не известно наверняка. Но, нельзя исключать вариант, что, буде в распоряжении сепаров хоть один дееспособный аэродром, у "мирных трактористов и комбайнёров Донбасса" не откопались бы "где-нибудь в шахтах" десяток-другой бесхозных МиГов и Сушек (на самом деле - перегнанных из РФ-ии) И тогда события могли развиться совсем по-иному...

Как бы там ни было, но господство в воздухе было полностью за украинской стороной. И тогда "старший брат" начал щедро снабжать "комбайнёров" зенитным оружием. Сначала - лёгким. Потом - более серьёзным. В результате и возникла та череда трагедий, когда украинское командование давало приказ лётчикам подниматься на всё большую высоту, недоступную для имевшихся у террористов на текущий момент зенитных установок. Но "одиннарод" завозил в регион зенитки помощнее, и самолёты сбивали снова и снова - на всё большей и большей высоте - километр, два, шесть... И вот теперь - десять километров!

И кадый раз об очередном сбитии сначала радостно вопили сами сепары, потом их вой подхватывали российские пропогандисты. А ближе к вечеру и украинская сторона с горечью подтверждала очередную трагедию. События 17 июля поначалу полностью вписывались в этот накатанный сценарий. Сначала в блоге Гиркина появилась приснопамятная запись про "птичкопад" и "не летайте в нашем небе". Я своими глазами видел её. Почти сразу новость подхватили центральные эрэфовские "СМИ".

Примерно в это же время попались на глаза первые сообщения об исчезнувшем с радаров малазийском боинге. Я, как и многие, не обратил на них внимания. Своя боль - ближе.

Но дальше что-то пошло не так. О последующих событиях мы узнали чуть позже, из перехваченных СБУ сообщений боевиков. Прибыв на место падения самолёта местные ватажки начали разбираться - кого же они сблили? Первым им в руки попался паспорт студента из Индонезии... Фигня какая-то! "Похоже, борт - гражданский" - чесали репу сепарские пешки и докладывали наверх. "Ну, пусть - гражанский борт. Ищите оружие! Оружия там должно быть много!" - настаивали запоребриковые кураторы. Но вместо оружия по полю были раскиданы детские игрушки... И вот тогда Москву трухануло не по-детски. Тут же лихорадочно начали сочиняться версии - одна нелепее другой. Запускались в информпространство, практически, одновременно. Противореча друг другу и поражая своей глупостью.

И вот эти версии стали для нас наблюдаемы в тот же день. Один из фейков, якобы подтверждающий, что украинские военные приняли боинг за самолёт с террористами из РФ и сбили его - я процитировал 17.07.14 в 21:53. Наспех сляпанный, с ошибками, и плохо переведённый на украинский язык текст от имени Порошенко (!) грозил сбивать и впредь все "самолёты с войсками России", которые Путин будет "отправлять". (Интересно - куда эти самолёты от Путина должны были садиться, если все аэропорты контролировались ВСУ?)

Ту знаменитую гиркинскую страницу, естественно, потёрли. И на её месте, как я писал 17.07.14 в 21:16 появился совсем другой текст. С ещё одной версией (уже четвёртой, если считать испанского диспетчера и покушение на борт №1 с Путиным) . И вот на этом месте стоит остановиться внимательнее.

Есть такой психологический эффект (у медиков наверняка имеется для него отдельное название) - когда человек, очень боясь раскрыть секрет, непроизвольно пробалтывается. Помню один фильм, там фокусника-неудачника освистали зрители, потому что у него ничего не получалось. Но ему всё же дали последний шанс. И вот бедняга, дрожа и запинаясь, развернул перед публикой носовой платок и говорит: "Вот обычный платок. Никакого яйца нет!" А те ему: "Врёшь! Яйцо от свечки просвечивает!" И действительно - на платке чётко была видна тень качающегося на верёвочке яйцеобразного предмета. Спрашивается: если яйцо должно было стать сюрпризом, зачем он сам о нём заговорил?

Так вот, в том паблике подменённая запись Гиркина гласила: "...Уничтожение Боинга было произведено Украиной по приказу кураторов из США в рамках проведения провокации для того, чтобы сформировать повод для вмешательство НАТО в конфликт" (Выделено мной - Hily) Так вот. Эту версию я с удивлением для себя обнаружил сегодня, когда полез цитировать старые записи. А в тот день, семь лет назад, я не обратил на неё внимания, забыл напрочь - что была, оказывается, и такая версия! (Тоже дебильная, ибо никакое НАТО в итоге не вмешалось да и не могло вмешаться)

И теперь версия про попытку российских боевиков специально сбить Буком российский же борт Москва-Ларнака (за который и приняли тот невезучий MH-17), чтобы у Путина появился "законный" повод объявить Украине большую войну - лично мне уже не кажется невозможной. Несмотря на всю её адовость. Кто-кто, а Гиркин, как один из кураторов той операции с Буком, точно должен был про этот план знать. Про что и проболтался невольно в стрессовой ситуации.

@темы: Война, Цинизм беспредельный, Для памяти, Жизненное, Я

---

Приятные мелочи

Приятные мелочи

ВМС Украины получили первый ударный беспилотный комплекс Байрактар.

В одесском аэропорту ввели в эксплуатацию новую взлётно-посадочную полосу.

@темы: Шаг вперёд, Позитив

---

Что творится

Что творится

В целом по миру вирусная картина тревожная - явно видно зарождение новой волны:

При том, что главный виновник ухудшения - Индия - довольно красиво выходит из короновирусного кризиса:

Самая беда сейчас - в РФ. Даже по официальным данным там резкий всплеск:

(Страшно подумать, что творится на самом деле...)

Причём, если по числу ежедневных новых случаев этот всплеск пока не догнал предыдущую волну, то по числу смертей - заметно обогнал!

Что означает намного большую смертоносность треклятой "Дельты"...

В Украине пока всё продолжает красиво успокаиваться:

Даже в Киеве:

Но это - до поры до времени. Ибо враг Дельта - у ворот, и первые случаи уже выявлены.

А посему, ненаглядные, будем бдительны! Не расслабляемся (да-да, я знаю, я тоже устал). Принимаем посильные меры, в кучи не сбиваемся, активно вакцинируемся. Ибо вирус не спит!

@темы: Коронавирус-2019, Здоровье

---

Я укола не боюсь - 2

Я укола не боюсь - 2

Согласно официальным данным на сегодня в Украине получили обе дозы вакцины 1258703 тушки.
И я знаю, кто были этими последними тремя человеками, испортившими красивую цифру: Хилый, мама Белка и её мама. Так что теперь в нашей квартире проживает три полных кавалера "антиковидного ордена" )))

Шо я вам скажу, уважаемые. В этот раз мероприятие прошло намного более хлопотно, чем в прошлый. Желающих заметно прибавилось (что радует). А ещё интернет в поликлинике отпал с утра (что обрадовало не очень) Мне пришлось два раза туда бегать по жаре, несколько раз звонить. В итоге я просидел в очереди почти час. Что считается неплохим результатом, потому что кое-то проторчал там дольше двух часов. А ещё я с удивлением узнал, что АстраЗенека в Украине, оказывается, уже выходит из моды! (Нам, вообще-то, повезло, что досталась вторая пайка). Нынче народ вовсю ширяется колется китайской.

Прикольной оказалась география нашей вакцины. Первый раз м.Белку с бабушкой укололи индийской. Меня - через пару недель - корейской. А сегодня мы все вместе урвали итальянскую! (В честь победы на Евро-2020, надо полагать)))

@темы: Коронавирус-2019, Для памяти, Здоровье, Я

---

Опаньки!

Опаньки!

Политика - дело плохо прогнозируемое. Даже в своей собственной стране.

Министр внутренних дел Аваков - самый живучий высокопосадовец-долгожитель эпохи небедности Зеленского. Несмотря на кучу проблем в его ведомстве, на низкий рейтинг и нападки самых разных политсил от националистов до "Голоса", сидел он в своём кресле крепко и непоколебимо.

Правда, в конце июня поползли какие-то слухи, что его, якобы, могут послать. Ибо что-то не поделил с Ермаком (который чаще „жует“ уши президента (с)). В МВД, естественно, прокоментировали в традиционном духе: «Слухи об отставке министра МВД начались с 22 февраля 2014 года, в день его назначения. Мы не реагируем на любые слухи».

Сегодня ещё в восемь утра в НВ вышел материал, где рассуждалось, мол, чтобы отправить Авакова осенью в отставку, нужно и то, и это, и вообще...

А уже в шесть вечера написали... что Аваков подал в отставку!



...А Ермака боялся сам Флинт "Чёрт"... (с)

@темы: Моя страна сошла с ума (с), Для памяти

---

Дети войны - 2

Дети войны - 2

Меня и мою семью непосредственно война не зацепила. Самое близкое - брата одногрупницы вместе со всем подразделением расстреляли из градов с территории РФ в 2014-м. Пошёл воевать по призыву. Не добровольцем, но и дезиртировать не стал. Тихий добрый парень. Сотрудники ценили и любили.

А вот среди знакомых знакомых - многие хлебнули по полной.

У Мелкой подружка была - из Донецка в Киев бежали. Ей было 16, когда попали с семьёй под обстрел. Пару раз всего. Но ей хватило. Абсолютно нормальная внешне девчонка - Мелкая рассказывала. Идут как-то вечером вдвоём по парку. Вдруг где-то рядом - салют! Та - кидется на землю, пытается всем телом вжаться в щель между бордюром и асфальтом. Салют закончился. Встала. Сели на лавочку. Сидят, молчат. Обе. Не знают, как себя вести. Выручил ханурик какой-то. Подвыпивший. Ковылял мимо - присел рядом на лавочку:
- Ну, що, дівчата, відпочиваєте?
Те как начнут ржать! Прям, не переставая. Ханурик - бочком-бочком - и слинял по-быстрому, от греха подальше...

@темы: Война, Из первых рук, Дети, Для памяти

---

Дети войны

Дети войны

А ещё мы вчера сходили на выставку "Музея военного детства в Украине".
warchildhood.org.ua/original-language/

@темы: Война, Дети, Фото

---

Вива Санду!

Вива Санду!

Финал всеевропейского футбольного действа и полёт Брэнсона - не единственные брейк-ньюс прошлого воскерсенья.

Также вчера в Молдове прошли внеочередные парламентские выборы. Партия действующего прозападного президента Майи Санду набрала больше 50% голосов - вдвое больше, чем у пророссийских политиков. По факту, после перераспределения мест, недозанятых партиями, что не прошли 5%-й барьер, у Санду будет в парламенте 63 голоса из 101, то есть, абсолютное монобольшинство, что позволит ей сформировать какое надо правительство.

Новость очень хорошая в целом.

Немного грустно, что у нашей западной соседки (я имею в виду всю страну)) появились вполне реальные шансы вырваться таки в цивилизованный мир (и в ЕС, и в НАТО). У четвёртой по счёту из постсоветских республик. То есть, раньше Украины. Несмотря на все эпичные Майданы последней.

Ещё одна хорошая новость - становится реальной возможность ликвидировать приднестровский эрэфовский анклав - серьёзный источник опасности на нащих западных границах. Если удастся, это будет первым в истории прецедентом освобождения территоррии, оккупированной РФ после Второй мировой.

@темы: Война, Друзья, Позитив