Нет худа без

Нет худа без

Жара.
Ливни.
Не припомнят старожилы.

Зато урожай хороший. В частности - зерновых. Валютная выручка агроэкспортёров в этом году выходит наибольшей со времён 2014-го года.

@темы: Позитив

---

Революция должна уметь себя защитить

Революция должна уметь себя защитить

Так говаривал известный политик, главарь основной экстремистской силы царской России на рубеже 19 и 20 веков.

В школе нам его слова растолковывали в том смысле, что "Великая Октябрьская Революция" должна была и сумела себя защитить от многочисленных врагов. А я склоняюсь к мысли, что то высказывание Вовки Ульянова было чистой воды троллингом в адрес настоящих революционеров, свергших самодержавие в феврале 1917-го. (Без каких-либо усилий со стороны большевиков, кстати. И к их большому удивлению. Все эти последователи Маркса, сидя по заграницам, тоскливо ждали подходящего момента для революции в России не раньше, чем лет через 40) Троллинг вполне заслуженный, надо заметить. Потому как, создав Временное правительство и назначив дату Учредительного собрания, на котором должна была избраться окончательная, легитимная власть государства Российского, эти революционеры расслабились, решив, что главное сделано - царь свержен. А остальное - дело техники. Но, как мы помним, быстренько слетевшиеся на тёпленькое из-за границ, из мест своей высылки, экстремисты "подобрали валявшуюся на земле власть", провернув классический вооружённый переворот. И день, который должен был стать днём рождения великой российской демократии, стал днём её кончины. Матрос Железняк своим знаминитым "Караул устал!" забил последний гвоздь в крышку гроба светлого будущего Российской империи.

Но, это было так, к слову. Эпиграф. Расширенный. А написать я хотел про партию Голос. Одна из первых, если не единственная (из более-менее успешных) политическая сила в стране, не подчинённая единой персоне. Движимая внутренней демократией (в связи с отсутствием "диктатора") эта партия должна была стать одной из главных локомотивов развития в Украине демократии всеобщей. Но, как оказалось, защищать себя обязаны уметь не только революции...

Пользуясь кредитом доверия, полученным от непосредственного создателя политсилы - Вячеслава Вакарчука, сменившая его на посту главы партии Кира Рудык перед выборами в Верховную раду предложила однопартийцам поменять устав, полностью взяв в свои руки все рычаги правления. "Временно, всего на три месяца!" Типа "Всё для фронта, всё для победы". А потом обещала всё вернуть взад. Ага, щас! Нельзя быть немножко беременным. Нельзя немножко нарушить закон. Естественно, после выборов узурпация власти лишь усилилась и была доведена до логического конца. На все важные должности назначались свои люди. Неугодные - отстранялись и отключались от телеграмм-каналов. В ход шли и поддельные документы, и репрессии. Вплоть до исключения из партии. «П@доры должны страдать» (c)

70 миллионов ежегодного партийного дохода стали для новоявленных диктаторов приятным бонусом. И, судя по той бурной деятельности, которую они развернули вразрез предвыборным обещаниям - не единственным. Вот несколько примеров их подобных выходок:
- политический совет партии Голос поддержал голосование «За» создание мемориального комплекса Бабий Яр с участием российского капитала;
- руководство партии и фракции зарегистрировало законопроект № 5253 о снижении возможности НАПК проверять партийные финансы;
- руководство партии и фракции отказалось подписывать постановление об увольнении Генерального прокурора Ирины Венедиктовой, несмотря на то, что большинство представителей фракции подписались под ее отставкой и считают работу Генерального прокурора провальной;
- руководство партии и фракции также выступило с жесткой критикой событий на Банковой во время акции в поддержку Сергея Стерненка, в то время как часть партийцев присутствовала на акции;
- глава фракции Ярослав Железняк и руководитель партии Кира Рудык, а также лояльные к руководству депутаты Роман Костенко, Андрей Осадчук, Ярослав Рущишин проголосовали за включение в повестку дня Верховной Рады законопроектов, которые срывают вступление в силу норм закона о полномасштабном дубляже фильмов и сериалов на украинском языке на телевидении;
...
(c)

Но что меня поразило в этой, мягко говоря, неприятной истории - оказывается, в свое время оччень похожими методами и чуть ли ни теми же самыми людьми было уничтожено киевское подразделение партии "Самопомощь"

Выводы делать пока не буду. Есть здесь о чём крепко подумать. Что проанализировать.

@темы: Майдан

---

Зарплаты в Украине: неамериканские горки

Зарплаты в Украине: неамериканские горки

"Средняя зарплата украинцев впервые в истории превысила 500 долларов" (c)

"...Средняя зарплата в Украине достигла 400 долларов летом 2008 года, однако после начала кризиса резко снизилась. Второй раз зарплата достигла 400 долларов в середине 2013 года, после чего упала в два раза. В третий раз зарплата поднялась до 400 долларов в июне 2019 года."


И вот теперь, в середине 2021-го - пятьсот. Доллар, конечно, неплохо так обесценился за последние годы. Тем не менее - шаг вперёд!

@темы: Майдан, Шаг вперёд, Позитив

---

Диктатору на заметку

Диктатору на заметку

Бывает так - приведёшь, не подумав, какой-нибудь пример из истории, и сам в глупую историю вляпаешься))) Министр иностранных дел РФ Лавров, разглогольствуя в очередной раз про оккупированные регионы Донбасса, помянул всує историю про "Мальвинские" острова. Мол, цивилизованные страны и сами не дураки прихватизировать кусочек чужой территории. А при этом ещё Эрэфию ругают - за оккупацию части Украины. Мне непонятно, как политик такого уровня (я имею в виду должность, а не профессионализм))) может, как нарочно, приводить пример, иллюстрирующий его высказывания с точностью до наоборот.

Фолклендские острова всегда принадлежали Великобритании. Но очередному Аргентинскому диктатору вдруг пришло в голову замутить маленькую победоносную войну. Ведь диктаторы очень любят эту фишку, потому что она реально позволяет переключить внимание населения, недовольного тупым правлением, с внутренних проблем на какой-нибудь внешне-патриотически-наркотический "крымнаш".

"Железная" Маргарет, рулившая тогда Британией, дала достойный отпор агрессору и вернула свои территории взад. Ролик под катом, напоминающий про те события, приводит подробности, некоторые из которых лично я не знал, признаюсь честно. Изложение, конечно, слегка предвзятое, местами притянутое за уши. Но в целом - очень интересно и познавательно!

смотреть дальше

В заключение - пару копеек от меня. Несмотря на попытку представить эту историю как поучительный урок всем диктаторам, мол, так будет с каждым! - полезешь на чужое, получишь по зубам! - я бы оценивал её чуть менее оптимистично. Во-первых, когда страна третьего мира покушается на территорию ядерной сверхдержавы - это одна ситуация, а когда наоборот - совсем другая. Но, самое главное, на что хочу обратить внимание - военным путём даже в первом случае заслуженная победа даётся далеко не даром! В истории с Фолклендами с британской стророны - сотни погибших, несколько потопленных кораблей, потеряны все вертолёты... А если верить автору одного из коментов, то, если бы Англия не выбила с Франции коды самоликвидации всех противокорабельных ракет (такое, вообще, бывает, Карл?!! ), проданных ею ранее Аргентине, то потери Британии были бы в разы больше, а сам конфликт - затянулся на гораздо более долгий срок...

@темы: Война, Фото

---

Минутка поэзии или "...Звисає з пальми академік Кива..." (c)

Не могу не.

Начиная с 27:51.

@темы: Искусство, Анекдоты, Фото

---

На круги своя

На круги своя

Между тем доллар на межбанке опустился ниже 27 гривен. В последний раз он стоил дешевле больше года назад - до первого июля 2020 года.

То есть, природа очищается процесс постепенно возвращается в привычный цикл - когда в первой половине года валюта дешевеет, а во второй дорожает. Так было все нормальные годы с 2015 по 2018. Иными словами, даже ЗЕ-банде с их запредельной электоральной поддержкой не по силам изменить законы природы в долгосрочной перспективе.

Но, пока они у власти, я по-прежнему не рискну предсказывать изменения курса даже на ближайшие три дня)))

@темы: Бизнес, Моя страна сошла с ума (с), Фото

---

Долго жить - интересно! (с)

Долго жить - интересно! (с)

Чего и желаю всем искренне



(Перепроверил все настройки. Шарик возле ника не появляется. Ну и ладно. Всё равно сюда если кто и заходит, то - редко. Растянем удовольствие на подольше)))

@темы: Я

---

Толькочтойное

Толькочтойное

Переводил большой кусок текста с украинского на английский. Решил слегка схалтурить облегчить себе жизнь. Обратился к Гуглопереводчику. И вот что он мне выдал:

УКРАИНСКИЙ: дослідники застосовують численні техніки, методики та прийоми

АНГЛИЙСКИЙ: researchers use numerous techniques, techniques and techniques



Напомнило старое недоброе "Учиться, учиться и учиться!" (с)
В смысле - учи языки, парниша! Никто за тебя твою работу не сделает

@темы: Языки, Анекдоты, Наука

---

Между тем в Японии...

Между тем в Японии...

Уже проводятся состязания в рамках олимпийских игр - 2020.

Вчера, например, проходили соревнования женских сборных по софтболу (разновидность бейсбола). Японки выиграли у автстралиек со счётом 8:1. Штатовки у итальянок - 2:0.
А чтоб не сглазить, промолчу, что проходили они... в Фукусиме!

Кстати, это - первая олимпиада в истории, начавшаяся не с футбольных соревнований.

И первая, что проводится в нечётный год. Соответственно - не в високосный.

А ещё - первая, которую перенесли. Бывало, что отменяли совсем, или меняли город проведения. Но чтобы год проведения поменять - никогда.

Ну, и без зрителей - в первый раз(((

Наконец, впервые с сотворения мира с древних времён поменяли девиз олимпиады. Теперь он звучит (на 20% бесплатно) дополненно: Citius, altius, fortius - communis (Быстрее, выше, сильнее - вместе).

@темы: Для памяти, Здоровье

---

Мне бы такое зрение!

Мне бы такое зрение!

Шутки - как люди. Рождаются, взрослеют, живут своей жизнью. Становятся в меру известными. Некоторые - знаменитыми...
С какими-то из них ты налаживаешь личные связи. Поначалу общаешься редко. Осторожно. Потом знакомишься ближе. И в какой-то момент вдруг становишься закадычным другом, не способным прожить и дня без любимого прикола)))

Из множества коронных фишек Кэрролла в своё время меня особенно поразила вот эта:
- Взгляни-ка на дорогу! Кого ты там видишь?
- Никого, - сказала Алиса.
- Мне бы такое зрение! - заметил король с завистью. - Увидеть никого! Да еще и на таком расстоянии!
(с)

Много лет я помнил её, не очень представляя, в каких случаях можно такое ввернуть. А потом - как прорвало! Оказалось, что подходящие ситуации встречаются, практически, на каждом шагу. И каждый раз шутка играет новыми гранями)))

Дошло до того, что как-то на одной защите кандидатской, когда наш новый молодой и рьяный директор Института, ведущий заседание, решил взбодрить не очень активный зал и стал приставать буквально к каждому, в том числе - ко мне:
- Я вижу, Х. очень хочет задать вопрос соискателю!
Поднимаясь с места и мысленно чухая репу, Хилый призвал на помощь друга, чтобы выиграть пару-тройку драгоценных секунд:
- Как сказал классик: "Мне бы такое зрение!"...

Или. Не далее как сегодня утром. Собираясь с м.Белкой на своё любимое озеро, договорились накануне взять в компанию соседку. Выходим на улицу с небольшим опозданием. Её нет. Ушла, не дождавшись, или ещё не выходила? М.Белка набирает номер... Нет связи!
- На лифте спускается! - заявляет безапеляционно. (Та живёт на 16-м этаже).
- Мне бы такое зрение! - заметил Король Хилый с завистью. (с)
И оказался недалёк от истины. Интуиции м.Белки, действительно, можно позавидовать - соседка вышла из подъезда через несколько секунд. Но! Как выяснилось, телефон свой она забыла зарядить!

@темы: Афоризьмы, Сказки, Женщины, Я

---

И перегоним

И перегоним

Появилась информация, что в РФ выявили штамм Гамма (бразильский). Но, скорее всего, доминировать по-преждему будет Дельта (индийский).

Если верить официальным данным, рост числа новых случаев в РФ приостановился на уровне около 25 000 новых заболевших ежесуточно.

При этом число смертей от ковида почти достигло отметки в 800 человек в день.

Как бы там ни было, сегодня, 22-го июля, Российская Федерация (по официальным данным) обогнала Францию по общему числу выявленных случаев и заняла четвёртое место в мире после США, Индии и Бразилии.

covid19.rnbo.gov.ua/

@темы: Коронавирус-2019

---

Вирусная А-Б-В-Г-Д-ейка

Вирусная А-Б-В-Г-Д-ейка

На сегодняшний день в списке ВОЗ имеются такие штаммы коронавируса: Альфа (обнаружен в Великобритании), Бета (Южная Африка), Гамма (Бразилия), Дельта (Индия), Эта (впервые зарегистрирован в Великобритании и Нигерии), Йота (США), Каппа (Индия) и Лямбда (Перу).

Упс... А где оригинальный - китайский?

@темы: Коронавирус-2019

---

"Зелёные" по пять

"Зелёные" по пять

Как при Кучме)))

Огурцы в этом сезоне в три раза дешевле, чем в прошлые года. И не в одном месте на ярмарке, а - много у кого. И не жёлто-бурые, а просто крупненые кабанчики. Отличные на вкус.

А мама-Белка ухитрилась даже на консервацию найти по 5. Не идеальной формы, конечно (скрюченные), но - мелкие, огородние. Вполне годные на засолку.

@темы: Из первых рук, Еда

---

А у кого-то вылилось больше...

А у кого-то вылилось больше...

twitter.com/i/status/1417479594022739974

twitter.com/i/status/1417488025123266562

Мне только непонятно - как у них электричество подаётся. Сверху что ли? И вообще - как в таких условиях ещё работает освещение?


Жесть вообще:
twitter.com/i/status/1417487244072472593

Как при цунами. Только в Китае, а не в Японии - twitter.com/i/status/1417478687688204296

Впечатлительным и беременным - не смотреть

twitter.com/i/status/1417509079866433538

А вы над Кличко издеваетесь.

@темы: Фото

---

Брэнсон и мечты

Брэнсон и мечты

twitter.com/i/status/1414289206717865984

смотреть дальше

@темы: Люди, Фото

---

Наноцитатник

Наноцитатник

Прогноз погоди в Києві на цей тиждень: як не згориш, то втопишся.

(с) (с) Макси_Лана

@темы: Цитатник

---

И стало их двое

И стало их двое

Ну, вот и Безос слетал на свой "101-й километр".



Не знаю. Меня не впечатлило. Ни тебе элегантного самолёта-носителя - катамарана, ни космолёта.
Банальная ракета. Только маленькая и толстая, как сарделька. Спуск первой ступени - какой-то неуверенный, с болтанкой из стороны в сторону. Спускаемый аппарат - на парашютах. Ну, прошлый век, ей богу! Плюхнулся в степи и ждёт, когда к нему подъедут. (И трап в руках принесут, ага))) А если б ветерок поднялся? И поволок за эти парашюты кабинку по кочкам скакать?...

Видео - только снаружи. С квадракоптеров, прости господи.

В-общем, как по мне, никакого пафоса, никакой зрелищности. Скучно и убого.
Хотя, респект, конечно - тоже. Ещё и старушку через дорогу в космос свозил. Мечту всей жизни осуществил...

P.S. Кстати, если в космолёте Бренсона все шесть мест, как и заявлено, были заняты, то у этого - только четыре из шести. Два койко-места слетало порожняком.

@темы: Эх дороги, Для памяти, Люди, Фото, Наука

---

Про умных вирусов и подвиды человека - самоцитаты

Про умных вирусов и подвиды человека - самоцитаты

20.07.2021 в 09:19

Пишет Hily:

Sweet Helena
Ну вообще есть мнение некоторых ученых, что такое массовое вакцинирование приведет только к тому что вирус в попытках выжить начнет мутировать не в легкую сторону(

Это какие-то неправильные учёные, которые делают неправильный мёд неправильные выводы.
Вирусу глубоко пофигу - что предпринимает человек. Он - самый примитивный вид из всех живых существ на земле и в одинаковых условиях действует всегда одинаково. Вероятность мутации неизменна. Поэтому шанс появления новых штаммов пропорционален только числу новых заражений и ничему больше. Чистая статистика. Представлять вирус неким разумным злом, имеющим собственную стратегию и тактику ведения войны - как выжить, как победить человечество - такая же теория заговора, как и прочие.

Чем меньше новых заражений, тем скорее болезнь сойдёт на нет.

Чем дольше затягивается процесс, тем больше шансов появления мутации, устойчивой и к существующим вакцинам, и к приобретённому иммунитету переболевших. И тогда - эта песня хороша, начинай сначала. И кто победит "во втором раунде" - коронавирус или Homo Sapiens - большо-о-о-о-ой вопрос.

listik22
Надоели, пусть умирают. По антропологии существует выживание вида

К превеликому сожалению, уважаемая, вакцинодиссиденты, являясь с нами одним биологическим видом, тянут нас в могилу в судьбу динозавров вместе с собой.






P.S. Если бы случилось чудо, и все люди на земле одномоментно вакцинировались, да ещё ухитрились бы не заразиться, пока вакцина не подействует окончательно, то на следующее утро коронавирус исчез бы на земле как класс как вид.

@темы: Коронавирус-2019

---

"Экватор"

"Экватор"

И-за жары пропустил знаковое событие - число полностью вакцинированных в Украине превысило половину от получивших первую дозу:
1 431 127 - полностью привитых.
2 667 521 - одна доза.

Единица в конце второй цифры - это наш Длинный, который привился первый раз - Физером. Для этого он в воскресенье специально поехал в Чернигов. (Ну, а то, что в Чернигове живёт родня его подруги/сожительницы, и сама она мотается на историческую родину при всяком удобном случае - не более, чем удачное совпадение)))

@темы: Коронавирус-2019, Дети, Для памяти

---

Кусочек истории

Кусочек истории

(с) Ярослав Грицак
Историк, публицист, профессор Украинского Католического университета
Киевская Русь. О примитивных аргументах Путина

Русь не была ни русским, ни украинским государством. Эта дискуссия лишена смысла

(Этот материал сейчас доступен только на украинском языке)

У київському видавництві «Портал» готується до друку нова книжка історика Ярослава Грицака «Подолати минуле: Глобальна історія України» (2021 рік). Поява цього видання припадає на той час, коли Кремль все більше використовує історію як інструмент для своєї аґресії проти українців. Зі згоди видавництва, друкуємо у скороченому вигляді ті частини книжки, які стосуються тем, котрі найбільше маніпулюються російською пропагандою. Замість того, щоб відповідати на аргументи Путіна за його ж правилами — скажімо, вияснювати, чиєю державою була Київська Русь чи якою мовою у ній розмовляли — книжка пропонує перейти на інший рівень: показати, наскільки примітивними є ці аргументи з точки зору сучасної історичної науки, і шукати розв’язки наших проблем в іншій площині, аніж у тій, що пропонує Путін.

Сучасний читач, напевно, здивується, дізнавшись, що держави з такою назвою ніколи не існувало ["Київська Русь" - Hily]. Цю назву вигадали в ХІХ столітті російські історики, щоб відрізнити Русь із центром у Києві від пізнішої Русі (Росії) з центром у Москві та Петербурзі. А від них цю назву перейняли українські історики та історики інших народів.

Подібно не існувало і Візантійської імперії. Німецькі історики ХVІ століття придумали цю назву, щоб відрізнити імперію з центром у Римі від пізнішої імперії з центром у Константинополі. Є, утім, засаднича різниця між історією Візантійської імперії та історією Київської Русі. Якщо перша багата на тексти, то друга була досить «мовчазною». Про неї ми знаємо набагато менше, аніж, скажімо, про стародавній Єгипет. Староруську історію можна порівняти з перевернутою догори ногами єгипетською пірамідою: в її основі лежать декілька певних фактів, а над ними здіймається купа гіпотез, інтерпретацій, здогадок, спекуляцій чи просто маніпуляцій. Чим далі від основи, тим нестримнішою стає фантазія.

Одною з таких фантазій є суперечка: чиєю національною державою була Русь — російською чи українською? Ця дискусія позбавлена сенсу. Русь не була ані російською, ані українською державою. Сперечатися про те, чиєю національною державою була Русь, має стільки ж сенсу, як і з’ясовувати, чиєю державою — французькою чи німецькою була інша найбільша ранньосередньовічна імперія — імперія Каролінґів на другім, західнім кінці Європейського континенту.

Порівняння з імперією Каролінґів допомагає краще зрозуміти природу Русі. Обидві держави були імперіями Півночі, які заснували варварські завойовники — франки в першому випадку, русь (нормани) у другому. Загальну схему взаємин між завойовниками і завойованими описав Ібн Халдун, арабський автор ХІV століття, котрого називають «батьком соціології». У воєнному протистоянні між варварськими і цивілізованими народами, твердив він, перші перемагають других завдяки кращій військовій доблесті та племінній солідарності. Але за декілька поколінь завойовники піддаються спокусам цивілізації, розчиняються серед завойованої більшості, втрачають внутрішню солідарність і впадають у чвари між собою — і тоді їхня держава стає жертвою чергових варварів.

Ця схема Ібн Халдуна в загальних рисах передає історію Русі. Перші два покоління її правителів мали імена скандинавського походження: Рюрик (Eric), Олег (Hélgi), Ігор (Ingvar), Ольга (Hélgа, жіноча форма Hélgi). Починаючи з третього покоління їхні імена вже слов’янські: Святослав, Володимир, Ярослав. Період володарювання Володимира (980−1015) і Ярослава (1019−1054) — найвища точка в політичній могутності Русі. У середині ХІІ століття Русь розпадається на дрібніші князівства численних Рюриковичів, які з енергією, вартою кориснішого застосування, ведуть безустанні й жорстокі міжусобні війни, аж поки у 1237−1241 роках не стають жертвою нових завойовників — монголів і татар.

Русь була поліетнічним утворенням. Завойовники були руссю (швидше за все, скандинавами); народи півночі належали до угро-фінських племен (літописні чудь, весь і меря); південні були тюркськими кочівниками (печеніги, половці). Ядро ж становили слов’янські племена. Звідки вони взялися на цій території, залишається загадкою. Іншою загадкою є швидкість, з якою відбувалася поширення слов’ян в Європі. Слов’яни були землеробською цивілізацією, а швидкість поширення таких цивілізацій у середньому кілометр за рік. Слов’яни ж поширювалися зі швидкістю майже у шість разів більшою! Відповісти на питання, чому так, можна, якщо припустити, що слов’янська культура була не етнічною культурою, а радше стилем життя. Цей стиль означав, з одного боку, досконаліший спосіб господарювання, який підносив місцеві племена понад рівень простого виживання. З іншого боку, візантійські джерела говорять про войовничість слов’ян, але відзначають одну характерну рису: на відміну від інших племен, слов’яни не тримають полонених у вічному рабстві, а після певного часу дають їм вибір — або повернутися додому, або ж залишитися з ними вільними людьми. Поєднання цих двох рис — кращий спосіб господарювання та еґалітарний етос — робили слов’янський спосіб життя для інших племен таким самим привабливим, як, скажімо, спільноти гіпі для молодих людей на Заході у 1960−70-х роках. З плином часу цей дух «щасливих гіпі» випарувався, і слов’яни стали ієрархічною спільнотою, але саме він міг бути відповідальним за швидкі темпи слов’янізації Східної, Центральної та Південної Європи.

У IX столітті в цій великій зоні з’являються нові варвари — зі Скандинавії. Подібно до набагато ранішої античної грецької колонізації з Півдня, скандинавська колонізація здійснювалася водними шляхами. За одною з версій ця нова хвиля переселень була спричинена різкою зміною клімату — т. зв. ранньосередньовічним оптимумом (потеплінням). Це змусило відступити арктичні льоди та суворі шторми й відкрило морські шляхи для навігації. У східній частині Європейського континенту скандинавські колонізатори рухалися вздовж річкової системи, котра з'єднувала Балтійське і Чорне моря. Тут їхня поява була правдоподібно пов’язана з відновленням торгівельних зв’язків між Північною Європою та Середземномор’ям у 750−900 роках .

«Повість минулих літ» розповідає про заснування Русі як про запрошення варягів. Мовляв, між місцевими слов’янськими племенами не було згоди, вони воювали між собою і, щоб припинити міжусобицю, пішли за море до північних племен та й сказали: «Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами». Проблема з цією історією та, що вона надто гарно звучить. А один із критеріїв правдивості будь-якої історії - чим вона краща, тим менш правдива. Насправді скандинавів ніхто не запрошував — вони самі прийшли. Між 850−1050 роками своїми нападами ці племена Півночі дошкуляли всій прибережній Європі, а в Англії, у Північній Франції (Нормандії), Південній Італії та Русі навіть встановили свою владу.

Найбільше пошукували скандинави срібла, головного дорогоцінного металу Середньовіччя. Його головні поклади містилися в околицях Багдаду, новозаснованої столиці мусульманської династії Абасидів. Багдад був одним із найбільших і найбагатших міст тогочасного світу, а арабська драхма виконувала приблизно таку ж роль, як у нашому світі - американський долар. Нормани прибували до Абасидського халіфату через Волгу. Тому араби знали їх як «волзьких варяг». Але починаючи з другої половини ІХ століття потік арабських срібних монет поступово виснажувався, і в пошуках нових джерел багатств нормани переорієнтувалися з Багдаду на Константинополь. Вони рухалися з Балтійського до Чорного моря, як снігова лавина, поглинаючи інші народи на своєму шляху. У 830-х роках вони відкрили шлях до Константинополя, а 860 року напали на місто великим флотом із двохсот кораблів і, пограбувавши його околиці, без перешкод повернулися на Північ. Пізніше, у Х столітті, повторили цей трюк ще кілька разів.

Рух Русі на Південь зупинився, коли 988 року князь Володимир прийняв християнство. Літописець у «Повісті минулих літ» розповідає історію про це як про «вибір віри». Спочатку князь Володимир нібито вислухав розповіді посланців із різних земель про їхню релігію, а потім вислав людей у ці землі, щоб переконатися, чия ж віра краща. Заворожений розповіддю про Константинопольський собор Святої Софії, де його посли почувалися, як на небі, Володимир вирішив прийняти християнство з Візантії.

Оповідь про «вибір віри» — не оригінальна. Вона мандрує з фольклору в фольклор. На подібний сюжет натрапляємо в найближчих сусідів Русі - хозарів, литовців та волзьких болгар. Треба думати, що обрання християнства з Константинополя було радше «вибором без вибору». Перебуваючи в тіні найбільшої та найбагатшої на той час цивілізації, Володимир навряд чи міг вибрати щось інше.

Так само, як на небі був один Бог, на землі міг бути тільки один християнський імператор, і цей імператор сидів на троні Візантії -- першої християнської імперії. Візантійці вважали свого імператора батьком великої європейської династичної сім'ї, в якій болгарський цар доводився йому символічно сином, англійський король — просто другом і т. д. Карл Великий, який 800 року змусив римського папу надати йому титул імператора Римської імперії, з перспективи Константинополя був нахабним варварським самозванцем. Володимир піднявся в європейській династичній ієрархії іншим способом — через одруження. Анна, сестра візантійського імператора, мала особливий статус: вона була багрянородною — народилася тоді, коли її батько був імператором, а отже, в її жилах текла імператорська кров. Про шлюб з такою принцесою мріяв кожен європейський монарх. Досить сказати, що її руки домагалися для своїх синів французький король Гуґо Капетинґ та німецький король Оттон Перший, але вона дісталася Володимирові Великому.

Син Володимира Ярослав Мудрий уже мав славу європейського свата: усі його діти були одружені з європейськими королями й королевами. Діти руських князів залишали свій відбиток у житті монарших дворів. Одним із них стала поява нових імен: серед французьких правителів — Філіп (на честь апостола, який нібито добрався до Скіфії); серед угорських — Андраш (мадяризована форма імені апостола Андрія), датських — Вальдемар (на честь Володимира Великого). Так назвали дітей, народжених у шлюбах місцевих правителів із дочками київських князів. Оскільки декотрі з цих дітей, як-от Філіп чи Андраш, самі стали правителями, ці імена прижилися при західних дворах, а пізніше ввійшли у загальний вжиток.

Статистика родичань київських князів із тогочасними монархами показує одну важливу річ: із п’ятдесяти двох таких шлюбів, укладених упродовж двохсот років, сорок припадало на католицькі держави (Скандинавію, Польщу, Священну Римську імперію та Угорщину) і лише п’ять — на єдиновірну Візантію. Ця статистика свідчить, що уявлення про єдність Русі та Візантії сильно перебільшені - єдність мала більше релігійний, аніж політичний характер. Але релігійна спільність із православною Візантією не перешкоджала київським князям одружувати своїх дітей з дітьми католицьких монархів. І хоча в 1054 році духовні правителі Константинополя та Риму взаємно прокляли один одного, дух цього великого розколу ще довго не відчувався ані в католицькій Європі, ані в православній Русі.

Як і в політиці, у справах віри Константинополь вважав себе незмірно вищим за інших. Він був і мав залишатися столицею всього християнського світу аж до другого пришестя Христа, тобто, у земному вимірі, — вічно. На думку візантійських правителів, Бог обрав їхню державу для того, щоб вона служила новим Ізраїлем серед невірних народів і навертала їх у християнство. Євангелія були написані тією ж мовою, якою розмовляли у Візантійській імперії. Візантійський дипломат у дискусії при арабському дворі гордо стверджував: «Усі мистецтва походять від нас!». Цим дипломатом був майбутній святий Кирило. Разом зі своїм старшим братом Мефодієм він у 860−880 роках переклав головні християнські тексти із грецької на староболгарську.

Сам факт перекладу Святого Письма і молитов слов’янською мав певні переваги. Православні розуміли літургію краще, аніж, скажімо, посполиті католики, для яких літургія відправлялися латиною. Але в цьому був і великий недолік. Діставши священні тексти не грецькою, а церковнослов’янською, Русь тим самим стала відрізаною від «грецької мудрості», якою так хвалився Кирило.

Грецька культурна традиція була багатшою за римську. Але Русь не могла скористатися з цієї переваги. На відміну від Риму, який давав наверненим племенам і релігію, і мову, Константинополь дав південним і східним слов’янам релігію, але не дав мови. Це наклало неминучі обмеження на культурну традицію Русі. Якщо тогочасні польські хроністи могли вільно цитувати Вергілія, Горація чи будь-якого іншого латинського автора, руський літописець у «Повісті минулих літ» не цитує ані Гомера, ані Платона, ані інших мудрих греків.

Особливо бракувало в цьому списку Арістотеля. Сила Арістотеля полягала в його раціоналізмі. Арістотель писав, що Бог наділив нас розумом не просто так, а для того, щоб ми могли Його пізнати. І оскільки наш світ створив Бог, то, пізнаючи світ, ми пізнаємо самого Бога. Природа — наче ще одна велика книжка-одкровення, яку Бог явив людству поруч із Біблією. Тому пізнання природи — богоугодна справа: це водночас пізнання самого Бога.

Включення Арістотеля в католицьку доктрину кардинально відрізнило західне християнство від інших віровчень. У жодній іншій конфесії ми не знайдемо того, що зробив Тома Аквінський: спроби довести існування Бога за допомогою доказів розуму. Сильний раціональний струмінь західного християнства з часом привів до технологічної переваги «старої Європи» над рештою світу. Без впливу Арістотеля годі уявити собі аналітичну геометрію Декарта чи закони Ньютона. Обидва були людьми глибоко віруючими. Недаремно серед рукописів Ньютона тексти з богослов’я займають більше місця, аніж тексти з фізики чи математики — хоча, зрозуміло, не мають такої вартості.

Постаті, подібні до Томи Аквінського, Декарта чи Ньютона, немислимі в тодішньому православному світі. Арістотеля в Русі знали лише з фрагментів і переказів. Уперше про нього повноцінно дізналися в середовищі викладачів Києво-Могилянської академії аж у ХVIІ столітті. Бідність руської інтелектуальної традиції вражає. Між Х та ХVIІ століттями не знайдемо жодного наукового твору в церковнослов’янській традиції, навіть богословського трактату. Як і не знайдемо руських відповідників Омара Хаяма, Абеляра, Сервантеса, Макіавеллі чи Шекспіра та їхніх творів. Єдине, що можемо поставити поряд з руської світської літератури, — це «Слово о полку Ігоревім». Є, однак, серйозні підстави підозрювати, що «Слово» — не оригінальний твір, а підробка ХVІІІ століття.

Взагалі, якщо зібрати всі церковнослов’янські книжки, які були в обігу на руських землях від прийняття християнства й аж до початку ХVIІ століття, то за переліком вони б відповідали бібліотеці середньостатистичного візантійського монастиря. Інтелектуально Русь перебувала в «рабській залежності» (словами російського богослова Георгія Федотова) від Візантії. Освічений русин читав на межі ХVІ-XVII століть церковнослов’янською мовою майже ті самі книжки, що були доступні і його руському предкові у Х-ХІІІ століттях. Ще більше відмінності між книжковими західно- і східнохристиянським світами стали помітні після появи друкарського верстата. За підрахунками істориків, від моменту його винайдення в середині ХV століття і до кінця ХVІ в західнохристиянському світі було надруковано двісті мільйонів книжок, у східнохристиянському — щонайбільше сорок-шістдесят тисяч. Ця різниця майже у три тисячі разів — щось інше, аніж просто кількісна різниця. Це різниця якісна.

Друкована література — одна з головних передумов формування націй. Сучасний історик сформулював цю тезу лаконічно: «Нації - це племена, які читають книжки». Відповідно заберіть книжки — і племена залишаться племенами. Їм бракуватиме важливого інструмента для сприйняття себе нацією.

Із перспективи націотворення Русь був такою собі «валізою без ручки». Жителі його великих просторів мали певне, хоча й досить туманне уявлення про походження своєї цивілізації з Києва. Вони розмовляли взаємно зрозумілими діалектами й молилися Богу церковнослов’янською мовою. Проте це не робило їх ані однією великою нацією, ані різними меншими націями. Їхній світ значною мірою був світом анаціональним, приблизно, як світ ісламський, — тобто світом, де головною була всеосяжна релігійна ідентичність спільноти.

Неможливо сказати точно й однозначно, що стало причиною «великого мовчання» Русі. Одне з пояснень пов’язує це із близькістю степу. Постійна загроза вторгнення кочових степових народів змушувала інвестувати значні засоби й енергію на захист своїх земель. На розвиток інтелектуального життя бракувало сил і засобів. Особливо катастрофічну роль цей фактор відіграв під час монгольської навали 1237−1240 років. Київ, Переяслав, Рязань та інші колись великі міста були зведені до статусу провінційних містечок. Про монгольське завоювання говорять як про одну з найбільших різанин у світовій історії: від нього загинуло майже тридцять мільйонів осіб.

Але монгольська навала не зачепила церкви та монастирі. Монголи з повагою ставилися до кожної релігії; кажуть, що Православна Церква ані до того, ані ніколи пізніше не втішалася таким привілейованим статусом, як за монгольської влади. У середньовічній Європі монастирі й церкви були головним вогнищем інтелектуального життя. Однак слідів їхньої такої ж активності у православній Східній Європі ми не бачимо.

Правдоподібно, головна причина криється в обставинах формування ранньої православної слов’янської традиції. Вона формувалася при дворі болгарського царя Симеона (893−927). Він був блискучим знавцем античних філософів, у т. ч. Арістотеля, — але не послідовником школи Арістотеля. Симеон був прихильником т. зв. «монастирського типу освіти», яка потім поширилися на всіх східнохристиянських землях. Головні риси цієї освіти — свідома відмова від класичної спадщини, примат церковної літератури над світською, індивідуальний спосіб передання знання від учителя до учня, що, по суті, означало відмову від шкільної традиції вивчення філософії та богослов’я. Такий тип освіти не потребує університетів. Їх на Русі ніхто не забороняв, але ніхто й не пробував заснувати. Усі відомі тоді університети виникли й функціонували у середовищі католицької культури. Один із найпізніших — Яґеллонський університет у Кракові - був заснований 1364 року, майже на межі між західно- та східнохристиянським світами. Але сама університетська освіта у східнохристиянський світ прийшла допіру в ХVIІ-ХVIІІ століттях із утворенням спочатку Києво-Могилянської колеґії (1632), а пізніше — Московського університету (1755).

Хоча православ’я, як і все християнство, іслам та іудаїзм, було релігією книжки, воно не потребувало інтенсивного студіювання самої книжки. Досить сказати, що до ХVI століття не існувало повного церковнослов’янського перекладу Святого Письма — були перекладені лише книги Нового Завіту та ті частини, які безпосередньо використовувалися в літургії. Можна сказати, що довгий час Православна Церква була Церквою без Біблії. Не тому, що не хотіла такого перекладу, а тому, що не потребувала його.

Такий спосіб передання інформації - усний та особистісний — це найважливіша риса т. зв. традиційного суспільства. Воно може функціонувати без писаного слова, а тому позначається високим рівнем неписьменності. У Східній Європі це суспільство було особливо живучим насамперед серед християн та мусульман. Це показують перші переписи місцевого населення на межі ХІХ і ХХ століть.

Згідно з даними цих переписів, рейтинґ грамотності пов’язаний із конфесійною належністю. Найвищі показники — серед протестантських народів (протестантизм вимагає від своїх вірних читання релігійних книжок) та євреїв (серед іудеїв ця вимога поширюється лише на чоловіків; в Австро-Угорській імперії євреїв зараховували до німців), за ними йдуть католики, і найнижчі показники — серед східних християн (як православних, так і греко-католиків) та мусульман.

Більшовики ліквідували неписьменність, і нині білоруси, росіяни та українці належать до числа найосвіченіших народів світу. Що, однак, збереглося — це нижчі показники гуманітарного розвитку східнохристиянських країн порівняно з західнохристиянськими сусідами з колишнього комуністичного табору (гіршими є лиши показники мусульманських країн — див. таблицю нижче).

Індекс людського розвитку (Human Development Index) колишніх комуністичних країн (2020)

Фото: Human Development Index

Науковці називають цей східнослов'янський культурний обшар Slavia Orthodoxa — «православною слов’янщиною». Термін не цілком точний, бо, окрім слов’янських етносів, сюди належать і теперішні молдавани та румуни. Церква там також послуговувалася церковнослов’янською. Сучасна кремлівська пропаганда гордо проголошує це довкілля «русским миром» — окремою цивілізацією, котра зі своїми незіпсованими традиційними цінностями стоїть вище за Західну Європу й рухається своєю власною дорогою. Але якщо звільнити історичну реальність від патріотичної позолоти, то стає видно, що належність до цього світу могла служити підставою хіба що для чванливої гордині, а не виправданої гордості.

Хоча між Руссю та Україною існує певна тяглість, постання України з неминучістю було руйнуванням Русі. Мовою метафор перетворення Русі в Україну можна порівняти з перетворенням гусениці на метелика. Між гусеницею і метеликом, безумовно, є зв’язок. Але цей зв’язок стає неважливим із переходом зі стану «повзати» у стан «літати».

@темы: Философия